Вірші Валерії Мосієнко
Валерия Мосиенко
Война пришла в мой дом незваной гостьею,
С собой она несла лишь боль и смерть.
Тогда парнишки стали сразу взрослыми,
А матери их начали седеть.
В мое окно так нагло постучала,
А после ворвалась, как будто смерч,
Я только в книгах раньше о войне читала
И верила что это порох лет.
В руках несла война все слезы девочек,
Непринятые вызовы от пап...
И страх не слышать смех друзей - подружечек,
Чьи облики мерещатся во снах.
Война пришла, разбила дружбу крепкую
Любимых отняла, играя всласть,
Всех разбросала, путь домой отрезала -
Не видно света для пути назад.
Война пришла не только к моей улице,
Разрушила треть Родины моей,
А вместе с тем на поле боя бросила
Тех, кто всем сердцем верен был лишь ей.
Война безжальная, бессмысленная, глупая,
Что забирает лучших из людей,
Зачем ты судьбы наши так запутала?!
Но мы сильны, мы победим, поверь!
Мы уж снесем все переезды тяжкие,
Родню по духу выберем теперь,
Солдаты отвоюют мою Родину
И победив - обнимут матерей!
Валерія Мосієнко
Ніч на землю впала
Темним покривалом,
У собі сховала
Сірий настрій днів.
За хвилину в небі
Зорі засіяли,
Янгол не ховає
Крила у пітьмі.
Ніби, все як завжди,
Ніби, все як треба,
Сім'ї давно вдома,
Діти вже лягли.
І одне за одним
Світло вимикали
У сусідніх вікнах
Й спатоньки пішли.
Але десь єдине
світиться віконце
Там не спить дівчина
Й просить помогти...
Молиться до Бога,
Просить та вклякає
Все за землю рідну,
За своїх братів.
За солдатів молить,
Тих, які невпинно
На кордоні мусять
Землю берегти...
Валерія Мосієнко
На щастя, стосується не кожного!
Ти на кожному кроці кричиш:
«Українці! Єднаємось, браття!»
Але далі з презирством глядиш
На людей, що жили на Донбасі.
Ну то й добре, нехай навіть так...
Та чому ти солдат зневажаєш,
Що пішли воювати за нас,
Що державу свою захищають?
Ти сміливий? Чи мудрий, як світ?
Може, ти ще й вояка бувалий?
Як не можеш країну любить,
Патріотом себе не вважаєш,
То не рухай ті душі людей,
Що від болю за неї вмирають!
Валерія Мосієнко
В колисочці спить немовлятко,
Воно не знає ще страху,
Не відчуває болю втрати,
Й жахів не бачить на яву!
А поруч з ним заснула мати,
Вона втомилась - день минув.
Дзвінка чекала від солдата,
Без звісток тиждень промайнув.
Пішов в АТО, казав все добре,
Не відправляють ще на Схід.
Та сам давно вже був на фронті
Під обстрілами день і ніч...
Дзвонив у час коли вщухало,
Якщо він міг знайти зв'язок
Дружині так казав ласкаво:
"Я повернуся без пригод!
Цілуй малого ніжно-ніжно,
Родині передай привіт!
І знай, приїду неодмінно...
Дотримаю тобі обіт!..."
Він так казав, а сам загинув
Із посмішкою на вустах,
Бо в ту останню мить полинув
До жінки й сина у думках.
Той день - один з днів перемир'я,
Наказ отримав не стрілять!
"Капітулюйте!" - їм трубили!
Та крок він не зробив назад!
Солдата в рай душа полине!
Це надзвичайний був вояк!
Любив сім'ю і батьківщину,
За них й помер, що ж ще сказать?!
Та він з небес спостерігає
І в Бога просить за братів,
За жінку молить, що не знає
Чому він їй не одповів...
Він береже свого синочка -
Росте майбутній козачок!
Спита про тата, десь в три рочка -
Не стримаєте плин думок!
Хоч молимось ми за солдатів,
Та помирають там вони...
За нас, за волю, за державу!
Щоб не було тут сатани!
Валерія Мосієнко
Хлопчисько, хлопчино, герою...
На Сході воюєш - солдат...
Нехай боронить тебе Боже
Від кулі, від залпів гармат!
Ти виріс так швидко для мами,
Для тата маленьким ще був...
Та от налетіла зла хмара
І ти в добровольці чкурнув.
І скільки братів вже померло?!
І скільки пролито вже сліз?!
А ти все воюєш невпинно
Рятуючи рідних моїх.
Можливо, тебе я не знаю,
Можливо, й не доля узнать.
Та як би не було, прошу я
Живим повертайся назад!
За тебе хвилюється тато,
І мама очей не зімкне,
Кохана чекає солдата
Що край рідний мій береже!
Мосієнко Валерія
Боженько милий, добрий,
Зараз молю на колінах,
Стиснувши руки до болю,
Хвильку мені приділи...
Боженько милий, добрий,
Горе у наших родинах,
Люди вмирають за волю -
Знов Україна в огні...
Боженько милий, добрий,
Схід, Батьківщина в руїнах,
Прошу, даруй кращу долю,
Героїв до дому верни!
Боженько, скільки ж страждати ?
Сили даруй і терпіння
Нам нашу землю змінити,
Достойну державу звести...
Боженько, спокій даруй нам...
Кров'ю земля вже умита,
Слізьми давно уповита...
Всі душі померлих прими!
Боженько, прошу! Вже досить
Кращіх людей забирати!
Прошу не я - вся країна...
Героїв в бою бережи!
Мосиенко Валерия
Невозможно сказать в двух словах,
Описать невозможно и в прозе
Все, что чувствует мамы душа
За солдата, за сына тревожась…
Описать не могу я и то,
Как жена по ночам неустанно
Вспоминает родные глаза
В день, когда он ушел на заданье.
Не под силу мне даже на миг
Дать понять вам, как сын или дочка
Не ложатся, раз пять не спросив:
«Ждать сегодня от папы звоночка?»
Не понять никому никогда
Кто солдата не ждет, не встречает,
Как за год проживаешь года,
Как часы - словно месяц иль два,
А минуты - часами бывают..
И когда вновь звонит телефон,
Ты летишь, обо всем забывая…
Может, это звонит он домой
И гудки с нетерпеньем считает.
Каждый вздох, как награда порой
За огонь, сердце что опаляет.
Он звонит…Он живой, ОН ЖИВОЙ!
Значит чудо порою бывает!